Designing an Effective Mandatory Mediation Model: Guidelines from the International Jurisprudence and National Constitutional Limits

Background: The general development of mediation in Europe has been inspired by a number of Council of Europe recommendations and strongly supported by the European Union. However, clear rules with respect to mandatory mediation have never been established, leaving it to national legislators to decide whether and in what form mandatory mediation may be introduced. This has sparked public debate over the last two decades in several Member States that have introduced mandatory mediation as a measure to foster mediation. While some Member States, like Italy and Lithuania, have already introduced specific models of mandatory mediation, others, like Romania and Bulgaria, continue to express doubts about the coexistence of mandatory mediation and the effective right to justice. This article aims to compare international and national approaches towards mandatory mediation, seeking to identify guidelines for national legislators planning to introduce mandatory mediation models. Methods: The primary methods used in preparing this article combined systematic analysis of the scientific literature related to various forms and models of mandatory mediation with a doctrinal analysis of supranational legal regulation in the field of mandatory mediation. This was complemented by a thematic review of key judgments from the Court of Justice of the European Union and the European Court of Human Rights. The research was further enriched by an examination of the legal frameworks and constitutional case law of a few selected countries: Italy, Romania and Bulgaria. This approach involved mapping the examined sources according to their hierarchy—starting with binding EU-level instruments, followed by recommendatory ones, and moving vertically down to domestic statutes and relevant case law. The source selection criteria established at the outset of the research included whether the respective legal source explicitly referenced mandatory mediation and relied on Article 6 of the European Convention on Human Rights. Additionally, a qualitative content analysis was conducted on significant national constitutional case law from Italy, Romania and Bulgaria to identify a possible list of criteria for constitutionally unchallengeable mandatory mediation models that could be adopted by countries seeking new effective ways to foster mediation. Results and conclusions: The research identified common concerns regarding the introduction of mandatory mediation and proposed a set of criteria to ensure a balance between the mandate to mediate and the right to access to justice. It was concluded that, when narrowly tailored and supported by robust safeguards, mandatory or quasi-mandatory mediation can reduce court congestion and encourage earlier settlement without undermining fundamental procedural rights. The overarching European framework already provides adequate human-rights guidance; however, the remaining implementation gap lies in national design choices concerning exemptions, cost allocation, and mediator accreditation. Embedding an automatic yet non-binding first session, guaranteeing legal-aid coverage and interpreter services, aligning mediator-quality rules, and tracking compliance through digital case-management tools would make it less likely that mediation degenerates into a mere box-ticking exercise. Future research should observe the durability of settlements and overall user satisfaction to ensure that efficiency gains do not erode meaningful access to justice.

Вступ. Загальний розвиток медіації в Європі був натхненний низкою рекомендацій Ради Європи та рішуче підтриманий Європейським Союзом. Однак чітких правил щодо обов'язкової медіації так і не було встановлено, тож за національними законодавцями залишилося право вирішувати, чи може бути запроваджена обов'язкова медіація і в якій формі. Це викликало публічні дебати протягом останніх двох десятиліть у кількох державах-членах, які запровадили обов'язкову медіацію як захід для сприяння медіації. Хоча деякі держави-члени, такі як Італія та Литва, вже запровадили конкретні моделі обов'язкової медіації, інші, такі як Румунія та Болгарія, продовжують висловлювати сумніви щодо співіснування обов'язкової медіації та ефективного права на правосуддя. Ця стаття має на меті порівняти міжнародні та національні підходи до обов'язкової медіації, щоб визначити рекомендації для національних законодавців, які планують запровадити моделі обов'язкової медіації. Методи. Основні методи, використані під час підготовки цієї статті, поєднували систематичний аналіз наукової літератури, що стосується різних форм і моделей обов'язкової медіації, з доктринальним аналізом наднаціонального правового регулювання у сфері обов'язкової медіації. Це було доповнено тематичним оглядом ключових рішень Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини. Дослідження було додатково збагачено вивченням правових баз та конституційної практики кількох вибраних країн: Італії, Румунії та Болгарії. Цей підхід містить зіставлення досліджуваних джерел відповідно до їхньої ієрархії — починаючи з обов'язкових інструментів рівня ЄС, потімрекомендаційних, і рухаючись вертикально вниз до національних законів та відповідної практики. Критерії вибору джерел, встановлені на початку дослідження, вказували на те, чи відповідне правове джерело прямо посилається на обов'язкову медіацію та чи ґрунтується воно на статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Крім того, було проведено якісний контент-аналіз вагомої національної конституційної практики Італії, Румунії та Болгарії, щоб визначити можливий перелік критеріїв для конституційно беззаперечних моделей обов'язкової медіації, які могли б бути прийняті країнами, що шукають нові ефективні способи сприяння медіації. Результати та висновки. У дослідженні було виявлено спільні занепокоєння щодо запровадження обов'язкової медіації та запропоновано набір критеріїв для забезпечення балансу між повноваженнями медіатора та правом на доступ до правосуддя. Було зроблено висновок, що за умови вузького спрямування та підтримки надійних гарантій обов'язкова або квазіобов'язкова медіація може зменшити перевантаженість судів та сприяти швидшому врегулюванню спорів без порушення основних процесуальних прав. Загальна європейська система вже забезпечує належні рекомендації щодо прав людини; однак, прогалина у впровадженні, що залишилася, полягає у виборі національних моделей щодо винятків, розподілу витрат та акредитації медіаторів. Впровадження автоматичної, але не обов'язкової першої сесії, гарантування покриття правової допомоги та послуг перекладача, узгодження правил щодо якості роботи медіаторів та відстеження дотримання вимог за допомогою цифрових інструментів управління справами зменшить ймовірність того, що медіація перетвориться на просту формальність. У майбутніх дослідженнях слід спостерігати за стійкістю врегулювань та загальною задоволеністю користувачів, щоб гарантувати, що підвищення ефективності не підриває реальний доступ до правосуддя.